Батькові фронтові дороги... Свято Перемоги насичене хвилюваннями і спогадами. Особливо для ветеранів тієї страшної війни і для нас, покоління дітей учасників бойових дій. Ми з братом виросли на розповідях батька про війну, про бойове братство, про героїчні подвиги звичайних простих солдат, які у мирному житті працювали на заводах, орали землю, ростили дітей. Наш батько, Микола Сергійович Батюк, народився 1921 року в Рижанах, пізніше проживав у Невирівці. У 1938 роціу закінчив курси трактористів, а у 1940-му — республіканську школу кіномеханіків та працював в Коростенській кіномережі.
Перед війною, у 1940 році був призваний в армію у Львівську область. У травні цього ж року закінчив полкову школу спецзв’язку. У червні 1941 року почалася війна і наш батько захищав рідну землю з перших днів. З боями відходив до Києва, обслуговував зв’язок командуючого Київським округом генерала Кирпоноса.
Брав участь в обороні Києва, Сталінграда, у розгромі німецьких військ на Курській дузі. Звільняв правобережну Україну, Чернігів, Коростень та інші міста і села. У 1944 році брав участь у звільненні столиці Білорусії – Мінська в операції під назвою «Багратіон». У боях під командуванням маршалів Жукова та Рокосовського звільняв від нацистів Польщу та дійшов до Берліна. Наш батько за участь у бойових спераціях, за сміливість і мужність мав багато бойових нагород. Він нагороджений орденом Вітчизняної війни, мадалями «За Боевые заслуги», «За отвагу» та багатьма іншими. Всього батько мав за ратні заслуги тринадцять урядових нагород. Після війни, по 1951 рік, він продовжував службу в північній групі військ. Був командиром взводу зв’язку, обслуговував штаб Рокосовського. Саме в той час, у складний післявоєнний 1946-й рік, він створив сім’ю. Мама наша, Ірина Пархомівна, була родом із Черніговської області. У 1948 році народилися ми, їх сини, Валерій і Юрій. У 1951 році наші батьки приїхали жити на татову малу батьківщину – у Володарськ-Волинський район.
Батько багато років сумлінно трудився у кіномережі: спочатку був кіномеханіком у кінотеатрі, пізніше майстром кіномережі, певний час працював у Житомирі в кінотеатрі «Україна» технічним керівником. Потім знову працював у рідному районі — начальником кіномережі та заступником завідуючого відділу культури по експлуатації кіноустановок. Упродовж життя він був активним громадянином – головою профкому, народним засідателем, членом райкому та обкому профспілки, учасником народної дружини. За сумлінну працю його ім’я було занесено в Книгу пошани, а портрет – на Дошку пошани району.
У сімейному архіві поруч з бойовими нагородами зберігаються близько 20-ти почесних грамот за доблесну працю та перемоги в соціалістичних змаганнях. Наш батько і сьогодні є для нас прикладом вірного служіння Батьківщині та зразком сумлінного працівника. А ще він є прикладом чудового сім’янина. З мамою вони у мирі і злагоді прожили 45 років. Виховували нас у доброті й любові, привчали до праці. Ми з братом пішли у професії батьковою стежкою. Закінчили школу кіномеханіків і багато років працювали за спеціальністю.
Наші батьки залишили нам у спадок про себе гарні справи, повагу від людей, добрі спогади. Ми вклоняємося пам’яті ветеранів найстрашнішої війни 20-го століття за те, що вони захистили нас і здобули можливість жити і працювати під мирним небом. Вічна пам’ять і слава героям!
Перейти к разделу «НАЙТИ СОЛДАТА» на сайте «Бессмертный полк Украины».