Федоров Иван Артемович – НАЙТИ СОЛДАТА

Федоров Иван Артемович Народився Іван Федоров в 1920 році в селі Чорний Ташлик Одеської області в родині селян Артема Кіндратовича та Євгенії Селіфанівни Федорових.

Закінчивши семирічку Іван почав працювати у місцевому колгоспі. Батьки не вимагали від нього рішення про вибір професії, тому що знали, що лише після служби в Червоній Армії можна визначитися з подальшими планами.

А коли восени 1940 року Івана призвали на службу, всі дуже зраділи, адже надіялися, що служба в армії відкриє нові перспективи для сина. Іван мріяв про військову професію. Він мріяв, що одного разу зайде до світлиці свого рідного дому, поскрипуючи хромовими чоботами та портупеєю! Спершу його приваблювала перспектива змінити сатинові штани на справжні офіцерські, а зношені черевики підлітка на хромові чоботи. Це й не дивно, адже в тридцяті роки найкращого вибору професії, ніж військова для багатьох молодих чоловіків не було.

Зібрали батьки родичів і друзів на прощальний вечір проводів сина на службу до Армії. Всі бажали Іванові служби відмінної за мирних умов. З першого дня служби Іван часто писав батькам, а незабаром прислав свою фотографію.

Це єдина світлина, яка залишилася в сімейному архіві. На самому видному місці повісили батьки фотографію наймолодшого сина і кожного разу подумки зверталися до свого синочка і зітхали: «Як тобі там, далеко від рідного краю?» Строкову службу проходив Іван у Московському військовому окрузі. Війна застала Івана на строковій службі в Червоній Армії. В перші дні війни йому вдалося надіслати коротенького листа батькам, в якому він сповіщав, що воює на лінії головного удару ворога. Коментуючи листа, Артем Кіндратович сказав, що, значить, син захищає Москву. А ще Іван писав такі слова: « Ви не хвилюйтеся, тату та мамо, до зими війна скінчиться. Ми німців шапками закидаємо». Не відаючи про справжній стан справ, ступінь відставання радянських військ в озброєнні і вишколі, Іван повторював слова своїх командирів і комісарів, розраховані на підняття бойового духу. Це був єдиний лист, який Іван написав власноруч своїм батькам, даруючи їм надію на повернення додому та щасливе післявоєнне життя. Як найбільшу святиню зберігав Артем Кіндратович лист сина серед сторінок Біблії, час від часу перечитуючи його дружині і дочкам Ксенії та Марії. А коли хутір опинився на окупованій фашистами території, загорювали батьки від туги про свого сина, не відаючи на яких фронтах і в яких умовах воює він і чи живий взагалі. В березні 1944 року після визволення батьки чекали на вісточку від сина.

А через деякий час, звернулися з запитом до військкомату та отримали повідомлення про те, що Іван Артемович Федоров загинув у бою в грудні 1941 року в десяти кілометрах від Волоколамська. Остання ниточка надії батьків на зустріч із сином обірвалася. Майже через сорок років після загибелі Івана Федорова я відвідала братську могилу під Волоколамським, на гранітній плиті якої було висічено прізвище і ім.»я брата моєї матінки – Івана Артемовича Федорова.

Дуже сподіваюсь, що добрі люди піклуються та носять квіти до могили загиблих. А я, як навчала мене моя мама, ношу до могил героїв квіти і шаную їх пам»ять у своєму рідному місті. Валентина Касьяненко

Перейти к разделу «НАЙТИ СОЛДАТА» на сайте «Бессмертный полк Украины».