

Звання: старший лейтенант
Іван Іванович Калашник народився 16 квітня 1913 року в с.Кальник. В 30-х роках переїхав в с.Хвилю Монастирищанського району, звідти і пішов на фронт. Був прикордонником. В перший місяць війни військова частина, в якій служив Калашник попала в оточення, але відважний воїн вирвався зі смертельного кільця і згодом прибув у рідне село, де жили його дружина та діти. На той час село вже було окуповане. Іван Іванович хоч був людиною молодою (28 років), але дуже мужньою, кмітливою, часто випробовував свою долю. Він організував загін, який налічував спочатку 40 партизанів.
Загін Калашника діяв відкрито, про це свідчить його заява: «Панове гебітскомісари Вінницький, Гайсинський і Монастирищенський! Я зі своїм загоном вийшов з підпілля і розпочав відкриті дії. Прошу нас поважати. Іван Калашник.»
Тактика Калашника була своєрідною. Він викликав вогонь карателів на себе, після кожної акції обов’язково залишаючи записки, чия це робота. Невеликий партизанський загін відзначався своєю зухвалістю, безстрашністю.
Їх діями зацікавилось вище керівництво окупантів. Листівку в 100 тис. примірників було надруковано у фашистській друкарні. В ній говорилось:«Люди України! Допоможіть знайти або вбити Калашника. Хто виконає наш наказ, одержить тисячу марок, 6 гектapiв землі i промтовари за низькими цінами».
В іншому зверненні окупантів німецькою та українською мовами також було обіцяно винагороду за голову народного месника: «1000 (одну тисячу) крб. нагороди!" Пізніше фашисти оголосили винагороду в десять тисяч, а згодом давали вже натурою: 10 корів i 20 гектарів землі.
Загін відважного народного месника здійснював рейди по районах Вінницької, Київської та Кіровоградської областей, громив поліцейські управи та німецькі гарнізони. Влітку 1942 року Калашник налагоджуе зв’язок з партизанськими загонами «За Батьківщину», ім. Леніна та ім. Кірова. Керівники загонів домовляються про координацію бойових дій.
Легендарний партизан був уособленням героїзму i мужності. Слава про партизанського месника лунала далеко за межами Віннницької області. Його сміливі дії наводили жах на гітлерівців. Калашник досконало володів німецькою мовою, неодноразово переодягався у форму фашистського офіцера і робив «переполох» серед окупантів». Так в травні 1942 р. на місці відправки людей до Німеччини Іван Іванович з’явився в німецькій легковій автомашині, відрекомендувавшись офіцером-інспектором, і дав прочухана охороні. Виникла паніка і люди розбіглись хто куди.
25 квітня i 20 травня 1942 року «калашниківці» обстріляли німецькі військові ешелони. Було вбито майже 30 гітлерівців. Калашник зi своєю групою вчинив напад на варту Кам’яногірського цукрового заводу. Завод було виведено з ладу, а цукор роздано населенню. Партизани знищили старосту села Розсохувата, який був заклятим ворогом односельчан та ще й обіцяв фашистам зловити Калашника. В селі Леухи було роззброєно 10 німців, партизани захопили 10 гвинтівок, два нагани, пістолет, тисячу патронів. Біля села Степанівки обстріляли віськовий ешелон. Таких операцій було багато.
Загинув Іван Іванович Калашник 28 лютого 1943 року о 6 год ранку в ceлi Кантелина від підлої руки зрадника, не доживши до свого тридцятиріччя два місяці. Тіло привезли до будинку поліції в Дашеві, де тривалий час йшло упізнавання.Тут карателі познущались над трупом, а потім закопали на подвір’ї поліції.
В 1944 році тіло легендарного партизана перенесено в парк Дашева i похоронено з військовими почестями. На ці похорони з навколишніх сіл і районів прибуло більше 5 тисяч чоловік населення.
I.I. Калашник посмертно нагороджений орденом «Вітчизняної війни I ступеня» i медаллю «Партизану Вітчизняної війни». Ім’ям Героя названа вулиця в селищі Дашів. В селах Кантелина (1983), Кальнику (2008) та в селищі Дашів (2013) встановлені погруддя Івану Калашнику. В Гайсинському районі в селі Рахни проживає донька легендарного партизана — Людмила Іванівна, а у Вінниці внучка — Світлана та дві правнучки — Наталя і Юлія.
Інформацію наділали рідні Івана Івановича
Перейти к разделу «НАЙТИ СОЛДАТА» на сайте «Бессмертный полк Украины».