Пацук Іван Єремійович – НАЙТИ СОЛДАТА

Про мого прадіда мені вдалося зібрати дані завдяки моїй матері та бабусі. 

Пацук Іван Єремійович (рос. Пацук Иван Еремеевич) народився 1899 року (у списку призовників Сарненського РВК написано 1897) в селі Стрільськ, Сарненського Району, Рівненської області. Мій прадід  закінчив 7 класів (польської) школи, був грамотною людиною. Про це свідчать також щиро і дбайливо написані ним листи з фронту. Збереглося 2 його фотографії, коли він служив ще  у польській армії, вони датовані 1922 і 1923 роками. Згідно знаків на комірці (зигзаг) був сержантом або капралом. 29 вересня 1938 року одружився на Пінчук Наталії Іванівні (це моя прабабуся ). Сім`я поважала працю та віру в Бога. Моя бабуся розповідає, що її  тато багато молився і рано і ввечері, коли лягали спати, діти любили слухати як він читає Отче наш і так самі вчились молитві. Навіть у своїх листах він щиро висловлює побажання, щоб Господь оберігав їх. Приблизно до 1941 року працював в одному з гранітних кар`єрів біля с. м. т. Клесів. Оскільки транспорт тоді був не доступний, то доводилося двічі в тиждень проходити 25 — 30 кілометрів від дому в понеділок туди, а в суботу чи п`ятницю назад пішки. Крім  того працював, як і кожен, у власному господарстві разом зі своєю родиною: садили жито, картоплю, та різноманітну городину, доглядали свійських тварин. У воєнні роки домашнє господарство було єдиним засобом щоб вижити і не вмерти з голоду. На початку 1941 року прадід йде працювати в Сарненське депо. З початком Великої Вітчизняної війни почились часи змін. Родина жила і молилась, щоб такі часи швидше закінчилися. Старша донька Параскевія отримала повідомлення про направлення на роботу в Німеччину. Батько просив сільського голову не направляти її, адже їй було тільки 16 років, але той відмовив. Її відправили в Австрію. Інколи від неї приходии листи, «поки батько читав, весь лист ставав мокрим від сліз» — розповідає моя бабуся. Прадід з такою надією і любов`ю писав листи до неї, молився, просив Бога за здоров`я та благополуччя своєї родини.

В січні 1944 р. м. Сарни було звільнене від окупації. 6 березня 1944 мій прадід був призваний в ряди Червоної армії. Прабабуся плакала, просила, щоб він не йшов, боялась лишатись сама з 7 дітьми  на руках, адже, по-перше, працівники депо мали відкріплення не йти на службу, по-друге він був одним із старших призовників (так як призовний вік був до 45р., а йому було 48), але він просто відповів: «Як же я дітям своїм буду в очі дивитись!».

Перші листи приходили з Харкова, номер польової пошти 54800 Щ. Із записів Сарненського РВК вдалося дізнатися номер військової частини — 39535. Завдяки номеру польової пошти на сайті soldat.ru вдалося дізнатися номер полку — 364 СП. З цієї адреси листи перестали надходити наприкінці квітня 1944. Знову прадід почав писати листи вже з п/п 75641 Б, новий лист прийшов приблизно в кінці травня чи на початку червня. На сайті soldat.ru за цим номером оприділило 952 СП. З цієї адреси прийшло кілька листів, в одному з них прадід писав, що знаходиться в Петрограді. На жаль, мій прадід пропав без вісти на фронті у вересні 1944. Він молився за свою сім`ю, і вона змогла вижити у цей не легкий воєнний час. Після перемоги додому повернулася донька Параскевія, а вся сім`я продовжувала його шукати. Моя прабабуся знайшла одного з однополчан прадіда, який розповів, що він загинув в боях десь на території Білорусі.

На сайті obd-memorial.ru я знайшов документ, де відмічено, що прадід був поранений 1 липня 1944, в одному з листів є дата 6 липня 1944, з Петрограду (тепер Санкт-Петербург). Боляче в душі коли читаєш рядки, де він пише: «Не знаю який сьогодні день  і яке  число... все лиш приблизно, але я дуже не щасливий, що родився, живучи в такий вік, вік  великої і страшної війни». Він хотів жити, ростити дітей і радіти кожному мирному дню. Світла пам’ять йому і всім людям, які загинули, визволяючи нашу землю. Вічна їм пам’ять. 15 березня 1948 року моя прабабуся Пацук Наталія Іванівна нагороджена орденом «Материнська слава» ІІІ ступеня (№ 412974). Я буду вдячний за будь-які нові відомості про мого прадіда. Адже це була людина з великим, щирим та хоробрим серцем!

правнук  Олег  Навроцький

Перейти к разделу «НАЙТИ СОЛДАТА» на сайте «Бессмертный полк Украины».