Верещак Іван Максимович / / НАЙТИ СОЛДАТА

Це тато моєї мами. Коли почалася Друга світова війна, моїй мамі, Одарич Галині Іванівна, було 4 місяці, а її братику, Петрові, — 12 років. Бабуся, Дар'я Кириківна, залишилася з двома малими дітьми сама, до того ж одне з них було немовля, тяжко працювала в колгоспі, рятувалася з дітками під час бомбардувань у посадці або в полі серед жита. Коли німці прийшли в село, зруйнували все та пограбували місцевих жителів. Бабуся згадувала, що під час захоплення німецькими офіцерами їхньої хати, моя мама, яка була немовлям, заплакала, один з офіцерів схопив її з колиски і викинув на вулицю взимку на мороз у сніг...Коли ж нарешті німці пішли з села, у бабусі з дітками в хаті залишилися лиш одна залізна чашка та хустка-весільний подарунок, решту речей пограбували. А дід в той час воював, був розвідником-спостерігачем, водієм, підвозив боєприпаси, неодноразово під час переправи через Дніпро, Одр та інші річки потрапрапляв під бомбардування, тонув разом з автівкою, чудом рятувався, дійшов до Праги, Будапешта, Берліна, а в 1945 році, працюючи розвідником-спостерігачем батареї управління 18 квітня в районі села Аллаїд вияв ворожу батарею та бронетранспортери, швидко доповів про це, а потім також брав участь у бою по ліквідації ворожої батареї. Знищення ворожої батареї сприяло подальшому просуванню наших військ. За добросовісне та зразкове виконання бойових завдань, проявлену мужність, хоробрість та відвагу нагороджений багатьма державними нагородами, зокрема медаллю «За бойові заслуги». Після повернення з фронту тяжко працював у колгоспі трактористом-хліборобом. Випробування воєнних лихоліть, старі поранення, переохолодження далися взнаки, у дідуся відмовили ноги, і більше десяти років він був на інвалідному візку, але не втрачав почуття гумору, оптимізму, таланту гарного оповідача. Любимо їх, сумуємо, пам'ятаємо і схиляємося перед їхнім подвигом... З любов' ю та повагою-онучки Лариса, Наталя. ❤️❤️❤️