Вірко Іван Михайлович / / НАЙТИ СОЛДАТА

Вірко Іван Михайлович народився 11 вересня 1903 року в с. Велика Березянка Таращанського району Київської області. Прадід Іван був призваний на фронт у червні 1941 року. Разом з односельцями був направлений під Канів Черкаської області, де велася оборона переправи через Дніпро. Поганоозброєні та ненавчені бійці, під шквалом артилеристських обстрілів німецької армії, попали в оточення. Багато бійців знайшли свій вічний притулок на канівських кручах, а той хто вижив — потрапив у полон. Велику кількість полонених у необлаштованих таборах важко було утримувати. Тому деякі сміливці ціною життя робили спроби втечі з місць полону. Одним із таких був і мій дід. Вдруге Вірко Іван був призваний на фронт 10.01.1944 року у 889 стрілковий полк 197 стрілкової дивізії І Українського фронту. Як стало відомо з оперативного зведення штабу дивізії №084 від 5 серпня 1944 року 889 стрілковий полк з боями просувався у південно-східному напрямку до околиць Цишици (Польща). А 6 серпня протягом ночі вів підготовку до наступу, переправляючи боєприпаси та продовольство на західний берег р. Вісла; вночі відбив 14 контратак за підтримки трьох самохідних пушок і мінометного вогню з напрямку північної околиці Лєсньє Халупи, взявши висоту 177,9. Ось при таких обставинах був поранений і Вірко Іван Михайлович, який служив у 889 стрілковому полку їздовим мінометної роти і в ці дні переправляв міни на західний берег р. Вісла поблизу поселення Лєсьнє Халупи. Будучи пораненим він не пішов до санроти, поки не переправив всі міни на бойові позиції, за що і був представлений до бойової нагороди Орден Слави ІІІ ступеня. Та нагороду він так і не отримав. По завершенню бою, Вірко І.М. був направлений у госпіталь. Осколок, який викликав кровотечу застряг біля сонної артерії, що було небезпечним, але оперативного втручання не проводилося, так і залишився осколок в тілі до кінця життя. По поверненню додому, прадіду Івану не присвоїли статусу ветерана Великої Вітчизняної війни, оскільки не мав бойових нагород, а ще взнаки додалося перебування в полоні та в окупації. Хоча пізніше він був відзначений ювілейними медалями до річниць утворення Радянської Армії та ювілейних дат Перемоги, також у 1985 році до 40-ї річниці Перемоги над фашизмом був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Як же так сталося, що прадід не отримав свою нагороду вчасно, а лише через 73 роки ми дізналися про його відзнаку? Відповідь напрочуд проста. Все пішло від банальної орфографічної помилки. Прізвище Вірко російською мовою пишеться ВИРКО, при веденні документації російське И стало писатися як Ы. Тож Вірко стало Вырко. Таким чином у вирі військових подій ніхто і не проводив паралелі, кому могла б належати дана нагорода. Що ця нагорода прадідова є документальні підтвердження (наградний лист). Оскільки ім’я та по-батькові, рік та місце народження, місце проживання, ім’я дружини, призовний пункт відповідають персональним даним мого прадіда, а інших людей з прізвищем Вырко до цих даних не має, то з впевненістю можна сказати, що мій дід Вірко Іван Михайлович у серпні 1944 року за мужність і героїзм, проявлений під час форсування р. Вісла був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня.