Халявицкий Максим Михайлович / / НАЙТИ СОЛДАТА

У старовинному козацькому селі Вищий Булатець, серед мальовничої природі на берегах річечки Булатки у сім’ї селянина-середняка Михайла Омеляновича Халявицького 23 лютого 1909 року народився Халявицький Максим Михайлович. В 1918 році вступив у сільську школу і закінчив 4 класи. Після закінчення школи Максим Михайлович став учитись кравецької справи, а потім шив на замовлення дома. Сім’я у батька Максима була великою, але працьовитою і дружною. Окрім обробітку землі всі сини перейняли від батька любов до теслярства, ходили на заробітки, робили дерев’яні дахи та предмети домашнього вжитку, тому не бідували. В 1931 році Максим Михайлович був призваний до лав Червоної Армії. У цьому ж році він закінчив шестимісячну піхотну школу при Лубенському полку 225 стрілецької дивізії і після цього залишився служити в Армії до кінця свого життя. Одружився, мав двох дітей доньку Марію та сина Володимир. Коли в 1939 році спалахнула війна з Фінляндією Максим Михайлович став учасником бойових дій і був поранений. В 1940 році після приєднання Прибалтійських республік до Радянського Союзу служив у місті Ліда Барановської області в звані старшого лейтенанта. Коли 22 червня 1941 року фашистська авіація бомбардувала Київ, Максим Михайлович уже приймав бій з ворогом на кордоні нашої Батьківщини в районі Гродно. Після кількох боїв, коли полк був частково розбитий, він із своїми солдатами попав у оточення, пробирався до своїх. В лісі Максим Михайлович був поранений і відправлений в госпіталь в місто Фрунзе. Після одужання був направлений у м. Барнаул де працював у піхотному училищі, але подав прохання про відправлений на фронт. 1 червня 1942 року на чолі батальйону Халявицький Максим Михайлович попав на Сталінградський напрямок, і був учасником боїв за Сталінград, за що нагороджений орденом „Олександра Невського”, а також «Медаллю за оборону Сталінграда». За участь у боях на Перекопському перешийку одержав подяку Верховного Головнокомандуючого і нагороджений орденом «Вітчизняна війна»1 ступеня. 1 серпня 1944 року 1379-й стрілецький полк 87-ї Перекопської Червонопрапорної дивізії під командуванням майора М.М.Халявицького вступив у бій з переважаючими силами ворога, що прорвався в напрямку Шуляй-Митава (тепер Елгава). Радянські воїни знищили 6 танків, 2 самохідні гармати і не відступили з своїх позицій. Крізь димову завісу бійці побачили фашистські танки, що грізною лавиною насувалися на їхні окопи. Під прикриттям танків ішла піхота. Влучними пострілами артилеристи підбили три танки, але інші продовжували рухатись вперед. Одна ворожа машина прорвалася в тил і загрожувала на нашій батареї. Хтось із бійців кинув зв’язку гранат, і танк охопило полум’я. Ряди ворожої піхоти, що йшли за танками поламалися. Та радянські воїни на чолі з відважним командиром не розгубилися, зайнявши кругову оборону, частина продовжувала вести вперті бої з безперервно атакуючим противником. 19 серпня командир полку був поранений, але продовжував керувати боєм. Увечері майор Халявицький підняв полк в атаку. Цілу добу штурмували наші воїни вороже кільце і тільки на світанку з’єдналися з основними силами дивізії. Протягом 16-20 серпня полк знищив 22ворожих танки ,7самохідних гранат, кількосот гітлерівців. Тяжко поранений Максим Михайлович, вивівши полк з оточення, прожив лише кілька годин . Рани виявилися смертельними. 20серпня 1944 року він помер. За високу командирську майстерність, проявлену при організації кругової оборони полку і виходу з оточення, особисту мужність та відвагу Максиму Михайловичу Халявицькому Указом Президії Верховної Ради СССР від 24 березня 1945року присвоєно звання Героя Радянського Союзу – посмертно. Після війни дружина М.М. Антоніна Євдокимівна повернулася у рідне село працювала у колгоспі , виховувала дітей, а потім внуків. Син героя – Володимир пішов по батькових стопах став військовим і все своє життя присвятив служінню Вітчизні. Донька Марія Максимівна працювала вчителем у місцевій школі, це шанована у селі людина, виростила трьох дітей Сина Григорія, доньок Катерину та Наталію Внук героя Григорій Павлович І правнучка Олена Анатоліївна теж стали продовжувачами дідівської справи – військового. Пам'ять це той місточок, що з’єднує минуле, сьогодення і майбутнє. Якщо ми втратимо пам’ять – ми втратимо себе Односельці славетного майора Халявицького свято зберігають пам’ять про подвиг . 1968 року піонерській дружині Вищебулатецької ЗОШ було присвоєно звання Героя Радянського союзу М.М.Халявицького. З 1975 року його ім’я носить наша школа. Іменем героя названо центральну вулицю в селі. Похований Максим Михайлович на братському кладовищі у с.Тервете поблизу м. Добеле, Латвія.1968 року дружина та Діти мали змогу побувати на могилі найріднішої для них людини вшанувати доблесть і славу героя 9 травня 2004 року на могилі вдови героя, Халявицької Антоніни Євдокимівни встановлено пам’ятну стелу