Юрченко Андрей Трофимович – НАЙТИ СОЛДАТА

Кожна людина, яка проживає в Україні повинна знати свою історію, що б не повторювати минулих помилок і знати устрій суспільства. Війна… скільки всього вкладено в сенс цього слова. Горе, печаль, втрати, згуртованість — все це відчували наші діди, прадіди брали участь у Великій Вітчизняній Війні. Ця подія увійшла в історію України, як найтрагічніша і в той же час саме героїчна, адже вона змінила результат війни. Як же складно говорити про це, слухати ветеранів, коли вони нам розповідають, що пережили за ті роки. Стрімко збігають роки. Усе менше залишається тих, хто наближав Перемогу. Виросли уже правнуки героїв, котрі щедро полили своєю кров’ю священну землю Батьківщини, врятували її від страшної коричневої чуми. Їхні очі бачили сотні битв, а руки робили тисячі пострілів. Вони – це історія Української держави в емоціях. Вони – це ветерани Другої світової війни. Ми цього не бачили, але можемо почути про це зі спогадів тих, хто героїчно боровся за перемогу. Одним із таких героїв Слобожанщини був і наш земляк, житель Дергачівського району с. Безруки – Юрченко Андрій Трохимович, 1919 року народження. В 1940 році Андрій Трохимович був призваний до РККА на Західну Україну. На початку війни в 1941 році першою під обстріли потрапила Західна Україна. Після оборони солдати почали повертатися додому. Дорога була довгою та нелегкою. Під час повернення рядовий Андрій потрапив в полон 3 рази. Перший раз – під Києвом, другий – під Полтавою та третій – в селі Миронівка Золочівського району, яке знаходиться неподалік рідного села Болібоки Дергачівського району. Коли Андрій пояснив звідки він іде, куди та чому ворог пішов йому назустріч та відпустив. Перебуваючи у місті Дергачі Харківської області Андрій зайшов до свого брата Василя Трохимовича. «Виходить дружина з землянки, двоє діток веде. Вигляд у неї такий... Підходить до мене, я запитую: «Скажіть, будь ласка, німці були?» «Так, були, – говорить, – стріляли з автомату, але пішли. Зараз нема...» «А ви?» «А ось палили село – хто зумів, сховався у підвалах. Так і доживаємо. В холоді та голоді, з дітками...» Побачивши своїх племінників з страшним сумом та острахом в очах, я дістав свій сухий пайок, зняв армійську шинель та віддав жінці, щоб та пошила дітям теплі кожушки», — розповідав Андрій Трохимивоч. Цей спогад лишився у колишніх дітей, а зараз вже у дорослих чоловіків на все життя. Повернувшись до рідного села війна була вже у розпачі… Але так сталося, що рядовий Андрій повернувся з армії без жодного документа, в кишені було лише посвідчення водія, яке і стало його візитною карткою в життя. У 1941 році Андрій був призваний в 16 автомобільний полк, де сумлінно служив автослюсарем. На рахунку Андрія Трохимовича більше 10 бойових операцій. Про деякі з них, відомо з колишніх спогадів Андрія Трохимовича, його онуків і правнуків та архівних документів. 01.06.1944–31.07.1944 5-й удар Розгром німців в Білорусії результат операції Розгромлена група армій «Центр», знищені вітебська, бобруйская і мінська угруповання противника. Звільнена Білоруська РСР, велика частина Литовської РСР і значна частина території союзної радянським військам Польщі. Радянські війська вийшли до кордону Східної Пруссії. (Додаток) Далі Осовецька наступальна операція період з 06.08.1944 по 14.08.1944 р., Війська фронту просунулися на 30-35 км, штурмом оволоділи фортецею Осовець і вийшли на східний берег р. Бебжа (Бобер) і далі Менженін, Високий Мазовецький. Саме в цій операцій Андрій Трохимович був нагороджений медаллю «За боевые заслуги». (Додаток) Після чого наступальні дії армій лівого крила 2-го Білоруського фронту у період з 22.08.1944 по 02.11.1944 р. В ході наступальних дій були звільнені міста і фортеці Остроленка; Ломжа; Новогруд; Народжувався і захоплений плацдарм на західному березі р. Нарев до 45 км по фронту і до 20 км в глибину. До 2.11.44 р війська фронту вийшли на рубіж (позов.) Броново, Ломжа, Новогруд, Остроленка, (позов.) Ґміна Млинаже, (позов). Гути, (позов). Макув, (позов). Пултуськ. І ось нарешті остання операція, про яку Андрій Трохимович мало розповідав, але ми мали змогу дізнатися більш детально з архівних документів. Битва за Берлін точилася в період з 16.04.1945 по 08.05.1945 р Розгромивши Штеттинским угруповання противника, війська фронту забезпечили наступ ударного угруповання 1-го Білоруського фронту на Берлін з півночі і до 6.5.45 р вийшли на рубіж Штральзунд, (позов.) Вісмар, на схід від Шверін, Грабів, східний берег р. Ельба до Віттенберзі, просунувшись до 200 км. Війська 1-го Білоруського і 1-го Українського фронтів, розгромивши і знищивши головні сили 9 А та 4 ТА противника, 2.5.45 р оволоділи столицею Німеччини — містом Берлін. З оволодінням р Берлін і розгромом всієї німецької армії 8.5.45 р Німеччина капітулювала. В ході операції радянські війська просунулися до 180 км. За інформацією підсумкового бойового донесення з архівних матеріалів у ніч на 29.4.45 674 сп перейшов через бойові порядки 756 сп і вступив в опір з противником на південному березі р. Шпрее, на підступах до Рейхстагу. Полк наступав, маючи в першому ешелоні 1 і 2-й стор. Батальйони: резерв командира полку — 4 стор. Рота і саперний взвод. Справа наступав 756 сп 150 сд, зліва 171 сд. Для забезпечення штурму була підтягнута артилерія прямого наведення, додані танки і самохідні гармати, частина знарядь бійці на руках викочували на верхні поверхи, що примикають і звернені до будівлі міністерства внутрішніх справ. На верхніх поверхах будівлі були встановлені важкі метальні апарати для стрільби прямою наводкою, організовано взаємодію, що почалося о 14.00, почався штурм Рейхстагу. О 14.25 30.4.45 р Увірвалися в будівлю Рейхстагу з північній частині західного фасаду 1 стор. Рота і взвод 2-й стор. Роти 1-го стрілецького батальйону 674 сп, з якими було 6 чоловік розвідників для встановлення прапора над Рейхстагом. Героїзм і хоробрість при встановленні прапора проявили бійці розвідвзводу полку, ст. сержант Лисенко, Провоторов, Орешко червоноармійці: Габідулін, Пачковський, Брюховецький, Юрченко на чолі з командиром розвідвзвода лейтенантом Сорокіним. З фронту Андрій Трохимович повернувся у 1947 році, пройшовши Японську війну. Після чого одружився, має дві дочки, трьох онуків та трьох правнуків. Цього року Андрій Трохимович відзначав би своє 100 річчя, але нажаль пішов з життя у 2009 році. Онуки та правнуки завжди з гордістю згадують та розповідають про подвиги свого Героя! Нагороди дідуся зберігаються у родині як пам'ять, про яку діти та онуки завжди розповідають з любов’ю та слізьми на очах. Андрій Трохимович нагороджений: Медаллю за «За боевые заслуги» 2 Белорусский фронт ( 16 аттп, 2 атбр СВГК, 2 БелФ, 2 Белорусский фронт ) дати подвигу 01.01.1945-16.02.1945 Медаллю «За отвагу» 25 А ( 16 автп СВГК, 25 А ) 29.09.1945 р. Орден Отечественной войны II степени автор документу Министр обороны СССР від 06.04.1985 Велика Вітчизняна війна… Страшна війна ХХ століття… Кожен другий воїн поліг у боях, кожен другий з тих, хто залишився у живих, був поранений. Гоїлися рани, зростали повоєнні покоління… 74 роки тому земля нашої нині незалежної держави була звільнена від завойовників. Все менше залишається учасників, ветеранів війни. Честь їм і шана живим! Вічна слава загиблим! Хай не згасає пам’ять про героїв!

Перейти к разделу «НАЙТИ СОЛДАТА» на сайте «Бессмертный полк Украины».