Боевые побратимы нашли друг друга спустя 74 года
Трогательную историю встречи с боевым товарищем рассказал Василий Маркуш, председатель общества «Добровольцы Закарпатья – участники войны» Тячевского района Закарпатской области. Через местную газету он искал побратимов, и с ним связался Юрий Джуган. Они были знакомы всего 12 дней, но в памяти друг друга остались на десятилетия. Историю этого знакомства и впечатления от встречи описал сам Василий Николаевич Маркуш в Тячівська районна газета «Дружба»:
«Нечекану, зворушливу зустріч подарувала мені доля із земляком, з котрим перетнулися наші стежини в грізну пору воєнного лихоліття, коли ще були молодими, безвусими юнаками.
Тоді я, вісімнадцятилітній доброволець, служив у штабі запасного полку, що дислокувався в Ужгороді, писарем у генерала Шапошнікова. А хлопець із Тисалова Юрій Джуган доставляв для штабістів провізію. Так ми й зазнайомилися. Правда, знайомство виявилось короткочасним – Юрія невдовзі відправили на фронт, а мене, на 12-ий день, – у полкову школу молодшого складу сержантів, вчитися на снайпера. Після того, як на «відмінно» закінчив сержантське навчання, потрапив у 2-у повітряну десантну дивізію п’ятого полку. Так наші дороги розбіглися в різні боки. Іноді, коли згадував той період, в моїй уяві зринав нечіткий, потьмянілий за туманами літ, образ нашого справного «годувальника», щирого, добродушного хлопця. Та про його подальшу долю я не знав нічого.
Аж раптом пролунав телефонний дзвінок. У трубці, мов грім з ясного неба, почулося: «Це Юрій Джуган, який приносив Вам їсти в штаб у 1944-му». Я не міг повірити, був приголомшений тим, що почув голос людини з далекого минулого.
Виявляється, Юрій Джуган прочитав у районній «Дружбі» моє звернення до ветеранів-добровольців, де були вказані мої реквізити, й одразу ж зателефонував. Я пообіцяв йому приїхати при першій-ліпшій нагоді…
І ось я вже у Тисалові, біля оселі бойового побратима, що на краю села. Помічаю біля хати господаря, який піднімається зі стільця й на двох милицях прямує до мене. Моя військова форма і ордени здалеку сповіщають йому, що за гість завітав на обійстя.
Спочатку нам обом забракло слів. Мовчки тиснули один одному руки й, не стримуючи сліз, обнімались. Плакали від радості, що зустрілися, й від горя, яке довелося пережити обом.
Аж, нарешті, полилася розмова, густо помережена спогадами й розпитуваннями про здоров’я, рідних, побратимів… Юрій просив мене залишитись у нього до завтра. Проте я поспішав, бо напередодні до самого приїхали гості. Однак пообіцяв, що навідаюся ще. Так ми знову стали друзями й залишимось ними до кінця життя…
Василь Маркуш, голова Товариства «Добровольці Закарпаття – учасники війни» у Тячівському районі».
***
Архивная справка:
Старший сержант Маркуш Василий Николаевич, 1926 г.р., командир отделения снайперов 5-го гвардейского воздушно-десантного полка второй гвардейской воздушно-десантной дивизии, награжден: медалью «За отвагу», орденом Славы ІІІ степени, орденом Отечественной войны I степени.
Боевые побратимы нашли друг друга спустя 74 года
ТЕГИ:
9 мая, Бессмертный полк, Бессмертный полк Украины, Бессмертный полк Украины новости, День Победы, Новости